|
|
Сторінка практичного психолога
Графік роботи практичного психолога Толдіної Юлії Володимирівни на 2014/2015 навчальний рік Понеділок 08:00 - 13:00 Середа 08:00 - 13:00 Четвер 13:30 - 16:30 П`ятниця 08:00 - 13:00 Консультації: Понеділок 09:00 - 11:00 Четвер 14:30 - 16:30
Психологічні особливості навчання дітей дошкільного віку Щоб підготуватися до майбутньої суспільно корисної діяльності, щоб стати всебічно розвиненою людиною, дитина повинна багато чого навчитися. Розвиток дитячої допитливості, засвоєння елементарних знань і навичок, вироблення вміння наполегливо вчитися у дошкільному віці мають важливе значення для наступного розвитку дитини, для переходу її до шкільного навчання. Адаптація дітей до умов ДНЗ Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Адже, відповідно до ст..4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта є обов’язково. Складовою безперервної освіти в Україні. Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес привчання організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності. Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть. Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими. Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї. Виокремлюють такі ступені адаптації: · Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація; · Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень; · Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація. Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя. Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе. Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостійні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог. Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог. Щоб процес адаптації не затягувався, необхідно: · Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок; · Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає; · У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години; · Наблизити домашній режим до садкового; · Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження; · Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок). Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам: · Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла; · Не залишати дитину на цілий день у групі; · Гуляти на майданчику після відвідування садка; · Давати із собою улюблені іграшки; · Повідомляти вихователя про особливі звички дитини; · Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома; · Зустрічати дитину з посмішкою; · Розповідати якомога більше позитивного про садок; · Підтримувати самостійність дитини вдома.
ДЕСЯТЬ ЗАПРЕЩЕННЫХ И ДЕСЯТЬ ЖЕЛАТЕЛЬНЫХ ВЫРАЖЕНИЙ ДЛЯ РОДИТЕЛЕЙ ЗАПРЕЩЕННЫЕ ВЫРАЖЕНИЯ: Я тысячу раз говорил тебе, что; Сколько раз надо повторять; О чем ты только думаешь; Неужели тебе трудно запомнить, что Что ты ко мне пристала; Все дети .... (такие-то, так-то себя ведут), а ты...; ЖЕЛАТЕЛЬНЫЕ ВЫРАЖЕНИЯ: Ты у меня самый умный; Ты у меня самая красивая; Ты у меня молодец. Профилактика страхов (для родителей) Каждый день выделяйте время на общение с ребёнком один-на-один, дайте возможность поделиться своими секретами, тревогами, попросить помощи, совета, как взрослый, так и ребёнок. В отношении с ребёнком ориентироваться на положительные качества, они есть у каждого ребёнка. Помочь найти их у своего малыша и как можно чаще опираться на них. Хвалить, подбадривайте, принимайте его всем сердцем. Свои условия или запрещения следует выдвигать в дружелюбной, мягкой форме, без давления. Нельзя что-либо указывать, наказывать во время кормления. Не следует навязывать ребёнку то, чего он не хочет есть. Физические наказания не должны быть как норма и планироваться в воспитании ребёнка. Если же поведение ребёнка привело к эмоциональному срыву взрослого, абсолютно чистосердечно признайтесь в этом, что вы наказали таким образом, так как были на эмоциях и вам совсем не хочется дальше так «воспитывать» ребёнка Страхи перед засыпанием свидетельствуют о том, что сфера бессознательного тянется к более тесному контакту с матерью. Поэтому не следует какой- либо ценой приучать детей засыпать наедине. Если ребёнок желает перед сном общения с родителями- следует удовлетворить его желание. Положительный пример родителей, которые владеют своими эмоциями, это условие успешного преодоления детьми своих страхов. Поделитесь с ребёнком воспоминаниями про свои собственные страхи и то, как вы с ними боролись, и преодолели. Следует как можно чаще объяснять, что в жизни нет ничего страшного, что мама и папа смелые, они заботятся о нём и всегда защитят. Когда учите ребёнка писать, лучше использовать простой карандаш с тёркой, чтобы исправить то, что не получилось (страх неуспеха). Старайтесь расширять круг людей, к которым ребёнок не равнодушен, за которых переживает; используйте такой способ переключения сочувствия к себе на сочувствие за других - это уменьшит их страхи. Не следует ребёнку разрешать смотреть фильмы ужасов, поскольку ребёнок ещё не может чётко выделять реальные события от выдуманных, а в особо напряжённые моменты забывают, что всё что показано на экране по-правде не существует. Если вы заметили, что сцены насилия и жестокости вызывают интерес у ребёнка, следует обратиться к психологу. Реакции страха можно предвидеть и предотвратить их. Так, например, перед выходом в зоопарк следует провести беседу о том, что звери бывают дикие и домашние, что поведение животных непредсказуемы. Следует отметить, что чаще боятся дети, которым не хватает положительного общения с родителями: им мало читают, с ними не играют, их редко ласкают, а чаще поучают и наказывают. Меньше количество страхов замечено в семьях, где родители меньше тревожные, не окружают малыша чрезмерной опекой, где в семьях существует оптимистический, весёлый настрой. ПСИХОЛОГИЧЕСКИЙ ПОРТРЕТ ИДЕАЛЬНОГО ПЕРВОКЛАССНИКА ПЕДАГОГИЧЕСКАЯ ГОТОВНОСТЬ- навыки чтения, письма, рисования, звуковая культура речи, общая осведомленность, словарный запас. ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНАЯ ГОТОВНОСТЬ- развито мышление, воображение, память, тонкая моторика рук. МОТИВАЦИОННАЯ ГОТОВНОСТЬ- стремление освоить роль школьника, принять системы требований, предъявляемые школой ЭМОЦИОНАЛЬНО-ВОЛЕВАЯ ГОТОВНОСТЬ- умение управлять своим поведением, эмоциональная устойчивость. КОММУНИКАТИВНАЯ ГОТОВНОСТЬ – желание общаться со сверстниками, учителем. Самоуважение воспитывают в детстве Понимать ребенка, себя и ситуацию Внушению ребёнку с детства, что он должен быть "хорошим", таит в себе опасность, так как ребенок проникается сознанием: "Я чего-то стою, только если веду себя хорошо!" Если потом он совершает даже незначительные промахи, то может воспринимать себя как неудачника. В экстремальных случаях это может привести к очень горьким результатам, даже к самоубийству. Если ребенок ведет себя хорошо, не думая о своем поведении, а просто потому, что не может поступать по-другому, вряд ли у него будут проблемы в будущем. Но если он ведет себя "примерно", чтобы заслужить одобрение и почувствовать себя комфортно, или понимает, что это выгодно, задумайтесь, правильно ли вы его ориентируете? Жизнь достаточно сложна, чтобы люди всегда могли поступать идеально. У каждого есть право на ошибки, не сломает ли вашего ребенка столкновение с реальной жизнью? Что будет с ним, если он не сможет "быть на высоте" или окружающие будут казаться ему сплошь плохими людьми? Советы ЛЕЧЕНИЕ ЛЮБОВЬЮ Крепкое здоровье малышу обеспечат «витаминные» мамины эмоции Как пополнить эмоциональный резервуар малыша? Один из наиболее благоприятных моментов для этого время, когда малыш спит. Для целительной «подзарядки» маме достаточно притронуться к ручке или головке спящего малыша и произнести (сначала мысленно, а затем вслух) фразу за фразой, со всей силой материнского убеждения посылая крохе оздоровительные флюиды любви (эти флюиды можно разделить на 3 тематических блока). 1 блок. Витамин материнской любви Я тебя очень сильно люблю. Ты - самое дорогое и родное, что у меня есть. Ты —моя родная частичка. Я без тебя не могу жить. Я и папа тебя очень сильно любым. 2 блок. Физическое здоровье (говоря, представляйте своего ребенка в идеале здоровым и крепким) Ты сильный, здоровый. Красивый мальчик (девочка). Ты хорошо кушаешь и поэтому быстро растешь и развиваешься. У тебя крепкие и здоровые сердечко, грудка, животик, ручки и ножки. У тебя нежная, гладкая и влажная кожа. Ты легко и красиво двигаешься. Ты здоровый, закаленный, редко и мало болеешь. 3 блок. Нервно-психическое здоровье ребенка Ты спокойный мальчик (девочка). У тебя хорошие, крепкие нервы. Ты умный малыш и хорошо развиваешься. Ты хорошо спишь, легко и быстро засыпаешь. У тебя хорошее настроение, И ты любишь улыбаться. Ты видишь только хорошие, добрые сны. Обратите внимание: вся эта «любовная» программа абсолютно позитивная, в ней нет никаких «не», вы просто пробуждаете в малыше желание быть счастливым, здоровым и закрепляете уверенность, что это возможно! ПОЧИТАЙ МНЕ СКАЗКУ, МАМА, ИЛИ С КАКИМИ КНИГАМИ ЛУЧШЕ ДРУЖИТЬ ДОШКОЛЯТАМ ЛЁГКОСТЬ И ПРОЧНОСТЬ Хорошая книжка для маленьких имеет некоторые особенности. Она лёгкая - у малыша должно хватать сил на то, чтобы в любой момент достать книгу с полки. Прочность ей обеспечивает обычный или ламинированный картон. Размер книжки небольшой ребёнок должен иметь возможность "играть" с ней самостоятельно. В книге крупные, яркие картинки и немного мелких отвлекающих деталей. Печатный текст - только крупный, фразы - чёткие и лаконичные. Если страница представляет собой яркую картинку, текст должен располагаться на светлом фоне. Обратите внимание на наличие гигиенического сертификата (обычно указывается на последней странице или обложке) Ведь малыши часто пытаются грызть книгу. ВСЕМУ СВОЁ ВРЕМЯ Самым маленьким нужны книжки для рассматривания предметов, животных, растений и т.п. На странице 80 % площади должна занимать картинка. Подписи состоят максимум из двух-трех слов. Малыш пока не представляет, как обращаться с новой "игрушкой" - все может ограничиться облизыванием и бессмысленным перевертыванием страничек. Но если вы рассматриваете книжку вместе и при этом проговариваете текст, то скоро заметите, что кроха легко узнает знакомые предметы и даже пытается по-своему их называть. ВЕСЁЛАЯ АЗБУКА Примерно с года (а при желании и раньше) можно начать читать ребёнку стихи и коротенькие сказки. В этом возрасте знакомство с веселыми потешками хорошо сопровождать яркими характерными жестами. Примерно к двум годам, когда у ребёнка появляется интерес к буквам, - приобретите азбуку. Стоит помнить, что узнавание букв и чтение - вещи разные. Сейчас читаете вы, а ребенок активно слушает. Не стоит форсировать события. Многим детям нравятся книжки-игрушки всевозможные пищалки, книжки в форме животных, насекомых и т.д. Они привлекательны для ребёнка, но не стоит ими увлекаться книги, прежде всего, предназначены для чтения - это малышу важно усвоить. Постепенно сводите количество книг- игрушек к минимуму. Три года - возраст почемучек - оптимальное время для покупки детских иллюстрированных энциклопедий. Количество незнакомых слов в них не должно превышать 10-15 процентов, иначе книга может показаться ребенку скучной. Читая вместе с вами, малыш получает ответы на интересующие его вопросы и при этом учится работать с новой информацией. РАСШИРЯЕМ КРУГОЗОР Если у родителей есть большое желание, начинать читать ребёнку можно с самого рождения. Новорожденный не может понять смысла прочитанного, но прекрасно различает интонации, ритм и к тому же воспринимает эмоциональное состояние взрослого во время чтения. Так что если мама читает с удовольствием, а не по обязанности, то у ребенка уже на эмоциональном уровне начинает формироваться положительное отношение к занятию чтением. Простейшие книжки можно делать самостоятельно, вместе с детьми вырезать, рисовать, сочинять простенькие тексты о жизни ребёнка. Это развивает творческие способности, позволяет малышу осознать, что все, о чем говорится в книгах, имеет отношение к реальной жизни и формирует бережное, глубоко личностное отношение к книге вообще. Если у вас возникают сомнения по поводу содержания книги, уберите ее подальше. Больше доверяйте своей родительской интуиции. Чем старше ребенок, тем многограннее становится круг его чтения. Задача родителей - постараться расширить детский кругозор, подбирая разнообразные книги. А чтобы малыш учился ориентироваться в мире печатного слова, отправляйтесь в книжный магазин вместе. Есть ли у вашего ребёнка чувство юмора? Любит ли он смеяться? Смеется ли он наедине с собой, когда рассматривает книгу, играет с игрушками, смотрит по телевизору что-то смешное и т.д.? Понимает ли он анекдоты, смешные истории? Как он реагирует на смешные иллюстрации, парадоксальные ситуации? Какова его реакция на смешное в сказках, мультфильмах? Есть ли у него элементы самоиронии? Выводы и предложения. Улыбка, смех - это показатель психического, физического здоровья. С ним легче преодолевать неприятности. Чтобы воспитать чувство юмора, советуем в семье чаще шутить, улыбаться, подмечать смешное в окружающем мире, с юмором рассказывать о собственных промашках, различных неловких ситуациях и помогать ребенку улавливать забавное в своих поступках, всевозможных детских происшествиях.
Усім добре відомо, що книги мають великий виховний потенціал. Щоправда, це не єдине завдання дитячої літератури, є ще й освітні, розвивальні й розважальні напрямки. Але саме про виховання згадується насамперед, коли йдеться про літературу для найменших. І це природно: адже маленька дитина ще не має ані досвіду, ані знань про той світ, у якому живе. Цікаво про виховання через образи і сатиричні ситуації розповідає сучасна українська дитяча письменниця Галина Малик. Вона показала це на прикладі однієї з традиційних «виховних» тем про шкоду паління. Звісно, можна написати й так: «Жив-був Миколка Микитась. Він палив, від того захворів і помер. Отже, діти, ніколи не паліть!» Але це вже не буде називатися літературою. Ось який сюжет вийшов у Г. Малик: «Миколка Микитась навчився палити. Візьме сигарету в зуби, припалить і попихкує. А хлопці, хто не вміє, просять: «Навчи, навчи, Микито!» Це Миколку в класі Микитою дражнять. Якось стоїть Миколка і пахкає сигаретою за шкільним туалетом. Коли це бачить: сідає поруч «тарілка». А з неї двоє у скафандрах виходять –– і до нього йдуть. Самі зелені, на трьох ногах, а на лобі цифри блимають. Один каже: «Знайшли, нарешті!» А другий: «Ну, слава Богу, а то мене вже онук замучив: привези та привези йому Змія-Горинича». «Та я ж не Змій, я –– Микита!» –- Миколка йому. А один у скафандрі розгорнув книжку, прочитав щось і каже: «Микита -– це котрий у кожах. Кожум’яка. А Змій-Горинич -– це у котрого дим із рота! Диви який, ще й обманює! Ану, поїхали з нами!» І довелося Миколці Микитасю працювати на зірці Альфа Центавра Змієм-Гориничем, аж поки в нього сигарети скінчилися». Звісно, було б наївно сподіватися, що читання одного твору забезпечить захист від нікотинової залежності. Тут необхідний комплексний вплив: і відсутність негативного прикладу дорослих (і близьких, і на теле- і кіноекрані), і роз’яснювальна робота, і кількаразовий вплив художніх творів. До речі, повторне читання тексту, переказування, цитування допомагає краще усвідомити зміст твору. Необхідно сказати, що в дитячій літературі моралізування завжди було достатньо. Часто саме це спричиняло відмови «дорослих» письменників працювати у цій галузі. Починаючи з кінця ХVІІІ століття, у дитячій літературі переважають збірки повчальних оповідань, у яких «злочинне дитя» карається аж до летального кінця, а доброчесне нагороджується. Пародією на повчальні оповідання для дітей є книга німецького лікаря-психіатра Генріха Гофмана (не плутати його з іншим Гофманом, Ернстом Теодором Амадеєм, автором «Лускунчика» та «Крихітки Цахес») «Der Struwwelpeter» («Нечупара-Петер»), яку він написав для свого сина. Книга вийшла 1844-го року і швидко набула популярності не тільки в Німеччині, але й в інших країнах. Уже за життя автора вона витримала чи не сотню видань, переведена десятками мов, уважається однією з найпопулярніших дитячих книжок в історії літератури, а імена героїв «Нечупара-Петера» стали загальними назвами. Відомий книговидавець М. Вольфна початку ХХ століття видавав в Росії книгу Г. Гофмана під назвою «Стёпка-Растрёпка». А ось український варіант з’явився тільки нещодавно у видавництві «Грані-Т» в перекладі Андрія Содомори під назвою «Петер-Нечесаха»: То не мара, не птаха –- То Петер-Нечесаха! На руки глянь: мов кігті –– Предовжеленні нігті -– Вже їх рік не обтинав, А волосся й не чесав. Зустріне хто -– аж аха: «Це Петер-Нечесаха!» Віршовані оповідання Г. Гофмана, що зараз називають класикою дитячого чорного гумору, за своєю суттю є морально-залякувальними творами. Книга містить 9 віршів. В основі кожного тексту –– ігрова ситуація з негативним прикладом: нечупара Петер став виродком; злого Фредеріка вкусив собака; Павлинка, граючись кресалом, згоріла дотла; Людвик, Каспар і Вільгельм, які дражнили мавра, викупані чарівником у чорнилах; Конраду, який любив смоктати пальці, кравець відрізав їх; Каспар став «на ниточку схожий» і вмер від недоїдання; непосида Філіпп скинув на підлогу обід; Ганс, який «з неба очей не спускав», упав у воду; неслухняний Роберт полетів кудись під парасолькою. Негативний приклад доведений у «Нечупарі-Петері» до абсурду. Наприклад, Павлинка, коли батьків не було вдома, почала гратися з кресалом: Та ба! Вже щось горить на ній, Вже вся в одежі вогняній: Горить, від маківки до стіп, Усе дитя –– вогненний сніп… …Усе згоріло до кінця –– Вже ні волосся, ні лиця. Лиш купка попелу мала, Два черевички -– все дотла!.. Ну, як, дорогі батьки, вам такі приклади? Ви готові читати їх дитині? Ви вже обурюєтеся? Чому ж тоді ці твори стали такими популярними? Читачеві, а особливо дитині, зрозуміло, що все не всерйоз, «не насправді». Це не страшно, тому що смішно. Олександр Бенуа, згадуючи своє дитяче захоплення «Стьопкою-Растрьопкою», пояснював його популярність так: «Жорстокого й страшного кожен –– і навіть дитина, яка дуже оберігається –– бачить достатньо навколо себе, але її захищає якась специфічно дитяча щиросердечна броня. Вона бачить усе інакше, тому це для неї майже прийнятне. Саме такий прийнятний жах властивий і історіям «Нечупари-Петера». Усе страшно, багато чого навіть жорстокого, але манера, з якою це піднесено, та дитячість, що була в авторові й чим насичені його рисунки,–– це робить страшне й жорстоке забавним, нітрохи не підриваючи переконливості». Природно, що в Росії, де протягом сторіч твори для дитячого читання традиційно відрізнялися серйозністю і повчальністю, «Нечупару-Петера» більшість педагогів сприйняли дуже різко. У свій час подібним чином були сприйняті й «антипедагогічні» «Шкідливі поради» сучасного автора Г. Остера, перекладені українською мовою Олександром Ірванцем: Як тебе батьки в неділю Узяли, йдучи на пляж, Забаганками своїми Вихідного їм не псуй. Хай їдять і засмагають, Грають в карти й доміно. Ти ж топися тихо й чемно І спокійно йди на дно. (Г.Остер «Шкідливі поради») Чи потрібні такі твори дітям? На це запитання уже відповіла історія і діти, які радісно сприйняли «антивиховні» вірші. Такі твори найчастіше є реакцією на засилля повчального чтива. Так, у 90-х роках ХХ століття в дитячому фольклорі почали фіксувати велику кількість «садистських» віршів (найчастіше, це двовірші про маленького хлопчика (дівчинку), який знайшов кулемет, пістолет, вибухівку, і це призвело до смерті або героя, або оточуючих). Звісно, в колі дитячого читання творів, подібних «Нечупарі-Петеру», не може бути дуже багато, як і будь-якої пародійної літератури, інакше це почне руйнувати сприйняття світу дитиною. Ми про це вже розповідали у попередній статті. Але й повністю вилучати їх з кола читання теж недоцільно. Це своєрідне тренування для дитячої психіки, як і страшні казки Шарля Перо й братів Грімм. Хоча в кожному разі рішення «варто-не варто читати» приймають самі батьки, ураховуючи, наскільки чуттєва дитина, які книги на неї більше впливають. Педагогіка (а будь-який справжній батько стає педагогом) –– це не тільки наука, але й мистецтво. Те, що прийнятне для одного, для іншого неможливо в жодному разі. Які ще твори дитячої літератури можна використовувати для виховання своєї дитини, для того, щоб боротися з деякими недоліками? Здебільшого, літературу ХХ століття. Вірші й казки. Класичним прикладом твору про моральні правила поведінки є вірш В. Маяковського «Що таке добре і що таке погано». Пам’ятаєте ці рядки? Крошка сын к отцу пришел, и спросила кроха: – Что такое хорошо и что такое плохо?– У меня секретов нет,– слушайте, детишки,– папы этого ответ помещаю в книжке… Тут розглядається не один якийсь недолік, а різні питання виховання, причому на зіставленні: неохайність і охайність, захист слабких, акуратне ставлення до книг і навпаки. Усенародна популярність вірша сприяла появі численних пародій і, як наслідок, скептичному ставленню молодих батьків до цього вірша, тоді як ця книга дуже гарна для маленьких дітей, які найбільше потребують чітких вказівок, орієнтирів. У вірші Маяковського практично вся лексика доступна і зрозуміла (окрім «валянки», «калоші», «зубний порошок», «жовтенята»). Останнє слово можна пояснити словом «школярі», «діти», поки не пояснюючи нічого більше. Якщо у вірші В. Маяковського діти постають в абстрактних образах, то сучасні автори найчастіше розглядають питання виховання на конкретних прикладах.
Как приучть ребенка к горшку Каждый родитель рано или поздно сталкивается с проблемой, как приучить ребёнка ходить в туалет на горшок. Кто-то стремится разрешить этот вопрос как можно раньше (мотивы могут быть достаточно разными – дорогие памперсы, надоело стирать), а кто-то – оттягивает выполнение этого ответственного задания, в надежде, что вот ребёнок повзрослеет и тогда ему будет проще объяснить, как и почему надо ходить на горшок. Примечательно, что даже в литературе, посвящённой детскому воспитанию, относительно того, когда же наступает этот период «горшка», нет однозначных данных. Да, и как показывает сам опыт молодых родителей, можно тщетно пытаться приучить ребёнка ходить в туалет на горшок, но до тех пор, пока не пробьёт звездный час, малыш так и не поймёт, что хотят от него мама и папа, и зачем они заставляют его сидеть на горшке. Для того, чтобы найти ответ на этот вопрос, необходимо прежде узнать некоторые факты о детской физиологии. Так, к примеру, произвольное контролирование мочеиспускания и дефекации вырабатывается у детей с 6 месяца их жизни. Малыш, играючи, уже может то задерживать струю мочи, то завершать «своё мокрое дело» в памперс. Ну, а если добавить к этому, тот факт, что ребёнок к 7-8 месяцам уже достаточно устойчиво сидит, то можно сделать вывод, что 7-8 месяцев как раз и есть то время, когда можно начинать (обратите на это внимание – начинать) знакомиться с горшком. Другими словами, несколько раз в день вы можете садить ребёнка на горшок, рассказывать ему, что это за предмет, для чего он нужен, но требовать от ребёнка «меткого попадания в цель» на протяжение всего дня – пока что бесполезно. В 10-13 месяцев, когда ребёнок начинает проявлять больше самостоятельности, у вас может наступить период неприятия горшка. И малыш может наотрез отказаться от ваших предложений делать «писи-каки» на горшок. Но, не давите на него. Пройдёт месяц-другой и всё стабилизируется, и как правило, уже к 14 месяцам (если вы всё правильно делаете и у вашего ребёнка нет никаких проблем со здоровьем) ваше тесное знакомство с горшком увенчается успехом. Некоторые родители, сторонники позднего высаживания ребёнка на горшок, утверждают, что можно и нужно ждать до 2-х лет, когда ребёнок станет более взрослым, тогда с ним можно будет договориться, да и он сможет высказывать свои желания относительно туалета более вразумительно. С одной стороны это да, но всё-таки, как показывает опыт, легче научить годовалого ребёнка ходить на горшок, чем переучить! 2-х летнего малыша писать в штаны. Поэтому, давайте подведём итог – найдём ответ на вопрос когда. Начинать знакомство с горшком необходимо с 7-8 месяцев. Когда же ваш ребёнок станет уже достаточно сознательным и готовым для постоянного высаживания на горшок – дело всё-таки сугубо индивидуальное — одним для этого необходим месяц тренировок, а другие справляются за неделю…Теперь, когда мы знаем, когда необходимо приучать ребёнка к горшку, давайте ответим на вопрос, как это сделать правильно. Прежде всего, хочется отметить, что дети, выросшие в памперсах, сложнее привыкают к горшку, чем те, кто выросли в подгузниках и умеют строить «логическую связь» между тем, что они сходили в туалет и теперь у них мокрые штанишки. Детям в памперсах это сложнее понять, но не всё потеряно. Для начала, понаблюдайте за своим ребенком, как правило, перед тем, как сходить в туалет (даже в памперс) он или затихает, или проявляет беспокойство, а может даже и кряхтеть). После этого и следует мочеиспускание и дефекация. Теперь, постарайтесь «словить» ребёнка в нужный момент для того, чтобы в результате горшочек не был пустым. Покажите ребёнку горшок и обязательно похвалите его, рассказав ему, что так надо делать всегда. Теперь вам надо позаботиться о том, чтобы в поле видимости вашего малыша постоянно находился горшок. Периодически (после и перед сном, до и после еды) предлагайте малышу сесть на горшок. Вы также должны понимать, что для того, чтобы ребенок мог привыкнуть к горшку и сходить в туалет, он должен расслабиться – поэтому, стрессовые ситуации, крики, и посторонние люди в комнате – не самый лучший фон для того, чтобы малыш сидел на горшке.Что делать, родителям, если все их попытки научить ребёнка ходить на горшок терпят поражение? Главное – не кричать, постарайтесь спокойно объяснить ребенку, что в туалет надо ходить не в штанишки, а на горшок. Ни в коем случае не кричите и не наказывайте ребёнка. Метод «кнута» в данном случае приведёт только к вашему проигрышу – ребёнок замкнётся в себе, и свой страх будет ассоциировать с горшком. А, как можно принять то, чего ты боишься? Также, вы должны понимать, что иногда в жизни бывают ситуации, когда «аварию» можно и простить – это первое время, период адаптации к горшку, период болезни ребёнка или когда у него режутся зубки, период кризиса одного года, а также ситуации, когда ребёнок заигрался… Не будьте слишком строгими в таких обстоятельствах. Ваше понимание, ваша любовь и ваше терпение – всё это принесёт лучшие результаты, чем ваш крик и наказание малыша.Рекомендации родителям Рекомендации родителям Покупайте горшок удобный для малыша. Но, не забывайте о том, что он должен выглядеть привлекательно. Дети — есть дети и их всегда привлекает всё новое и яркое. На период привыкания и знакомства с горшком лучше убрать ковры с пола, а диваны и кровати застилать одноразовыми пеленками – так и повода малыша ругать за испорченный диван не будет, да и мебель будет целее, а в комнате не будет стоять специфический запах. Возможно, в первое время, даже когда ваш малыш научиться ходить на горшок на протяжение дня, на ночь ему всё равно понадобиться надевать подгузник. Но, совсем скоро, вы забудет и про такой «ночной памперс». Удачи вам, любви и терпения… Ни одна лужа на полу, и ни одни мокрые штаны не стоят слёз вашего ребёнка!
|
Література робить процес знайомства дитини з навколишнім світом приємнішим, наочнішим, концентрованішим. Тільки потрібно пам’ятати, що виховання не повинне бути настирливим і перетворюватися на нудотне моралізування. Тобто хоча в гарній дитячій книзі обов’язково є дидактизм або моральний урок, що подається ненав’язливо, непомітно, через ситуації, у які потрапляє герой, але моралізування протипоказані дитячій книзі, як і будь-якому гарному творові. Пам’ятаєте слова Буратіно: «Повчайте краще ваших павучат»? Мораль у неприкритому вигляді можлива тільки в особливому жанрі літератури –– байці. Інакше художність твору починає руйнуватися.